6 клас. Позакласне читання .О.Генрі "Вождь червоношкірих".

Дом.завд.:прослухати новелу.
 

7 клас .Жіночі образи у романі "Айвенго"

 У романі В. Скотта "Айвенго" виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.

Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.

Ровена — знатна Саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов'язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.

Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем'я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, "щоб вижити в цьому жорсткому світі".

Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.

Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.

5 клас.Позакласне читання. О.С.Пушкін «Казка про рибалку і рибку»

 Дом.завд.:переглянути казку.

https://www.youtube.com/watch?v=cHUif3EOviY

 

 

https://www.youtube.com/watch?v=cHUif3EOviY

 Неоромантизм, як мистецьке явище у світовій літературі представлений такими відомими іменами: Р.Кіплінг, Р.Стівенсон, Е.Войнич, Г.Ібсен, Дж.Лондон, М.Гумільов, Л.Андрєєв, ранній М.Горький, О.Грін, Б.Лавреньов.

З неоромантизмом в Германії пов’язана творчість Р. Хух 90—900-х років, деякі п’єси Г. Гауптмана, а також Э. Хардта, К. Фольмеллера, твори молодого Г. Гессе, ранні романи Я. Вассермана и Б. Келлермана, поезія П. Шеербарта,
М. Даутендея та ін.

Об’єднуючим «романтичним» началом була відмова від натуралізму у відображенні сучасної дійсності в її конкретних формах. Переживанням героїв зазвичай надавалось особливе метафізичне значення. Людина існувала в стані постійного нервового напруження, саме тому, що душа людини губилась між двома правдами — правдою земного і іншого, неземного існування. Містичне значення отримала сама повнота земного існування: земне, чуттєве. Звичне отримувало незвичну багатозначність.

Неоромантизм включав в себе риси символістської естетики. Велику увагу  в Германії на рубежі століть привертав Метерлінк і пізніші символістські драми Ібсена. Однак аналогії містичному символізму Метерлінка в німецькій літературі рідкісні. Зазвичай підкреслювалась двоплановість: сутність конфликту була в непоєднуваності буденного і вічного, життєвого і духовного, звичайного та таємничого.

Гуннарсон (Gunnarsson) Гуннар - ісландський письменник. Представник неоромантизму в ісландській літературі. Опублікував перший роман «История рода из Борга». Намагаючись врятувати свою віру в «добро» і «людяність», звертається до абстрактної моралі (романи «Отверженный», 1916, «Блаженны нищие духом», 1920). Життя, близьке до природи, — единий захист від протиріч епохи — така ідея 5-томного автобіографічного роману Г. «Церковь на горе» (1923—28).

Складність літературної ситуації початку ХХ століття зумовлена взаємодією кількох поколінь митців, що дотримувалися різних естетичних принципів.

На межі віків продовжували творити реалісти старшого покоління: І.Франко, П.Грабовський, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І.Карпенко-Карий, М.Кропивницький, М.Старицький. У 1880-90-х та 1900-х роках в українську літературу входить нове покоління письменників: Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, В.Винниченко, М.Черемшина, Л.Мартович, Ольга Кобилянська, С.Васильченко та ін.

Найважливішою ознакою літературного процесу межі століть є співіснування двох протилежних художніх напрямків: реалізму, який зазнає суттєвих змін порівняно з 19 століттям, та модернізму, що зароджується.

Межа століть позначена пошуками виходу з глибокої кризи, яка охопила всі сфери суспільно-громадського і культурного життя: економіку, політику, науку, релігію, мораль, мистецтво. Усі кризові явища отримали загальну назву („кінця віку”) – кінця не лише у формальному значенні, а й у переносно-символічному. Домінуючим настроєм у суспільстві стало передчуття апокаліптичних змін на рівні окремої особистості, народу, держави, цивілізації взагалі. Діапазон індивідуального сприйняття прийдешніх перетворень коливався від захоплено оптимістичного до пронизливо трагічного. Незважаючи на специфічні умови розвитку української нації (віковічна відсутність державності, громадських свобод, утиски з боку країн-поневолювачів), Україна не лишилася на узбіччі світового поступу. У вітчизняному мистецтві взагалі і в літературі зокрема виявились усі процеси, дискусії, пошуки шляхів подальшого розвою, що й в інших європейських країнах. Україна на зламі століть пережила захоплення багатьма ідейно-стильовими мистецькими течіями, що свідчить про її органічне входження у світову культуру.

У повітрі витав дух оновлення. Нове покоління митців, яке І.Франко назвав „молодою Україною”, прагнуло модернізації красного письменства.

Модерністські тенденції тією чи іншою мірою виявляються у творчості майже всіх письменників 20-х років ХХ століття. Серед широкого спектра стильових манер виділялися романтизм, неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм.

Стилістичні риси творчості новоромантиків точно схарактеризував Іван Франко у статті „Старе і нове в українській літературі”: „Для них головна річ – людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах... Звідси брак довгих описів та трактатів у їх творах і та непереможна хвиля ліризму, що розлита в них. Звідси їх несвідомий наклін до ритмічності й музикальності як елементарних об”явів зворушень душі. Їх можна би назвати ліриками, хоча їх лірика зовсім не суб’єктивна; навпаки, вони далеко об’єктивніші від давніх оповідачів, бо за своїми героями вони щезають зовсім, а властиво переносять себе в їх душу, заставляють нас бачити світ і людей їх очима. Се найвищий тріумф поетичної Техніки, ні, се вже не техніка, се спеціальна організація тих авторів, виплід високої культури людської душі”.

На відміну від класичного романтизму, новий стверджував можливість подолання розриву між ідеалом та дійсністю. Новоромантики використовували такі засоби виразності:

• психологізм;
• набувають символи, міфи;
• для розкриття внутрішнього світу персонажа залучається підсвідомість (прийом сну), лірична стихія;в
• введення кількох співіснуючих точок зору

У творчості романтиків природа постає у єдності форм, фарб, звуків. Найуніверсальнішим видом мистецтва романтики вважали музику, вона була для них царицею мистецтв, основою їхнього синтезу. Слід додати також, що романтики пояснюють чуттєве через надчуттєве, більш окреслені сприймання чогось заміняють менш окресленими. Саме так і вишукані звороти в мові ніби віддаляють і водночас наближають до нашої уяви описувані предмети. Таким шляхом поезія надає нам можливість відчути глибини світу, інших світів, що знаходяться поза видимим