Дистанційне навчання. 9 клас.Рей Дуглас Бредбелі Тривога за майбутнє суспільства. ( на 08 .05 )

ТРИВОГА ЗА МАЙБУТНЄ СУСПІЛЬСТВА В РОМАНІ-АНТИУТОПІЇ РЕЯ ДУҐЛАСА БРЕДБЕРІ «451° ЗА ФАРЕНГЕЙТОМ» - НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  Для всіх: уміти розповідати про Р. Д. Бредбері, прочитати першу та другу частини його роману «451° за Фаренгейтом», уміти коментувати, висловлювати свої думки та враження  

 .Індивідуальне (творче): підготувати повідомлення про наслідки глобальних катастроф з вини людини у сьогоденні та нещодавньому минулому (міста-примари).

Із минулого звертаємо погляд до майбутнього. Над можливими розбіжностями розвитку людства у майбутньому замислювалося й замислюється багато людей. Одні письменники змальовували майбутнє як рай на землі, перемогу розуму, справедливості й технічного прогресу, інші — як загальну деградацію внаслідок надрозвитку техніки, глобальних катастроф, війн або втручання космічних прибульців. Письменник Рей Дуґлас Бредбері, з творчістю якого ви вперше ознайомилися в 6-му класі (за оповіданням «Усмішка»), належить до останніх. І не тому, що він песиміст: просто митець вважає своїм обов’‎язком застерегти людство від фатальних помилок, він подає надію, що кожне молоде покоління буде обачнішим, розумнішим, духовнішим за попереднє.

Рей Бредбері народився 22 серпня 1920 року в місті Вокіґан (Вокіґен), штат Іллінойс, США. Друге ім’‎я — Дуґлас — він отримав на честь знаменитого актора того часу Дуґласа Фербенкса. Батьком майбутнього письменника був Леонард Сполдінґ Бредбері, нащадок англійців-першопоселенців, матір’‎ю — Марі Естер Моберґ, шведка за походженням.

Невдовзі після народження хлопчика родина Бредбері переїхала до Каліфорнії з метою знайти роботу. Саме там, на околиці величезного Лос-Анджелеса, юний Рей закінчив школу. Далі вчитися хлопець не мав змоги, адже змушений був заробляти на життя. Його університетом стали книги, які він любив і яких багато читав.

«Мене виростили бібліотеки. Я не вірю у коледжі та університети. я вірю у бібліотеки, тому що більшість студентів не мають достатньо грошей [на освіту]. Коли я завершив школу, тривала Велика депресія і грошей не було. я не міг відвідувати коледж, а тому проводив у бібліотеці три дні щотижня впродовж 10 років»,— так згодом розповідатиме Бредбері про свою освіту.

   Чи не у 12 років Рей ухвалив рішення стати письменником і завзято дотримував цього рішення, ніколи не мріючи про інші професії. Замолоду він продавав газети, потім кілька років жив за рахунок дружини, поки 1950 р. зрештою не вийшов друком його перший великий твір — «Марсіанські хроніки». Перше оповідання Бредбері опублікували 1938 р., за 12 років до того, але успіху та слави він зажив лише тоді, коли побачили світ саме «Марсіанські хроніки».

Згодом письменник зізнавався: «Після мільйонів слів наслідувань, у віці двадцяти двох років я раптом здійснив прорив, прорив у оригінальність «науково-фантастичною» історією, що була цілком «моєю».

У Нью-Йорку стояла типова спекотна червнева ніч. Кондиціонування ще не існувало, воно було в майбутньому. я друкував на машинці до третьої ночі, пітніючи у білизні й балансуючи своїми марсіанами в їхніх дивних містах за декілька годин до прибуття й відправлення астронавтів.

Я почув стукіт, спустився до підвалу бібліотеки університету, і, чорт забирай, там була кімната із дванадцятьма друкарськими машинками, що їх можна було винайняти за десять центів за півгодини. І там сиділо восьмеро чи дев’‎ятеро студентів, які працювали, мов навіжені».

 Потім (у перших номерах журналу «Playboy»), 1953-го,— вийшов друком роман Р. Д. Бредбері «451° за Фаренгейтом», завдяки якому слава митця сягнула всесвітніх масштабів.

Рея Бредбері часто називають метром фантастики, одним із кращих письменників-фантастів, основоположником багатьох традицій цього жанру. Фактично ж Бредбері не є фантастом, оскільки його творчість слід вважати великою позажанровою літературою, та й істинно фантастичних творів у нього лише мала частка. Однак Бредбері нагороджено кількома преміями в галузі фантастики (Неб’‎юла — 1988-го, Г’‎юґо — 1954-го), не враховуючи безлічі загальнолітературних премій.

 Твори Бредбері — це переважно невеликі оповідання нерозважального характеру, що містять замальовки, зведені до гострих драматичних, психологічних моментів, побудовані здебільшого на діалогах, монологах, міркуваннях героїв, ніж на дії. Незважаючи на явний талант до вигадування різних сюжетів, дуже цікавих і оригінальних, письменник часто обмежується безсюжетними замальовками, украй метафоричними, повними прихованого сенсу. І навіть у добре скроєних творах Бредбері може легко обірвати розповідь, піти від подробиць, залишивши дію в момент гострого напруження пристрастей. Також практично в жодному творі письменника не вдається вивести мораль і нав’‎язати свою точку зору: у 99 % творів автор залишається «за кадром». Ситуація може розвиватися як завгодно пристрасно, але ніколи Бредбері не приведе читача до висновку. Наче б він бачить своє завдання в тому, щоб схвилювати читача, загострити ситуацію і піти, залишивши того міркувати за книгою.

І якщо решту своїх творчих принципів Бредбері іноді порушував, то його мова, тобто способи викладу образів, думок, практично ніколи не змінювалася. Характерні ознаки його мови — це мінімум деталей, описів, подробиць, дій. Має місце навіть не стільки фантастичність (відсутність реалістичності), скільки нехтування значенням правдоподібності. Ця ознака стосується і сюжетів (фантастичність легко уживається із казковістю, детектив — із мелодрамою, ламаючи межі жанрів), і мови: Бредбері нехтує описами місць дій, зовнішності героїв, іменами, датами, цифрами. Природно, у його творах не зустріти технічних подробиць і взагалі відсутній вимисел у технічній сфері.

Рей Дуґлас Бредбері

Наскільки можна судити з есе та інтерв’‎ю, Бредбері сповідує літературу почуттів, а не думок. Емоцій, а не дій. Станів, а не подій. Чи не найвищою цінністю Бредбері оголошує внутрішній світ людини, її світогляд, фантазію. Здатність людини відчувати, співпереживати письменник визнає головними якостями.

  У своїх творах письменник співчуває насамперед людям мистецтва (і навіть більше — його поціновувачам), ніж решті. Найчастіше при цьому на сторінках своїх книг Бредбері жорстоко розправляється з «ворогами» — черствими людьми, позбавленими фантазії, міщанами, чиновниками, політиками — тими, хто перешкоджає нормальному життю творчих людей, самовираженню, спілкуванню, хто зводить культуру до умовностей, масовості, стандартизації, робить життя сухим, нудним, духовно бідним, прісним.

 Серед найбільш відомих його творів — роман «451° за Фаренгейтом», оповідання «Кульбабове вино», «Здрастуй і прощай», «Пахощі сарсапарелі», «І загримів грім», «Суничне віконце», «Третя експедиція» та багато інших.

Бредбері — письменник-гуманіст. Його хвилюють проблеми Добра і Зла, він вірить у людину, її духовність.

  На сторінках своїх творів письменник прагне розгадати загадку життя, яке сприймає як найбільше диво. На його думку, воно «таке саме таємниче, як і смерть... упродовж двох тисячоліть філософи так і не змогли розгадати його».

Літературознавці вважають Бредбері неперевершеним майстром стилю. Сам письменник стверджує, що стиль — це правда, а правда — це також біблійна простота. Як автор, він правдивий у своєму бажанні достукатися до людських сердець, змусити їх замислитися над життям, щоб прийти до загальної гармонії.

  Невдовзі після виходу роману «451° за Фаренгейтом» для Бредбері почалась злива нагород і премій, що супроводжувала Рея до останніх років життя. 1954 року — нагорода Національного інституту мистецтв і письменства. Двічі йому присуджували премію О. Генрі. Він був лауреатом медалі Національної книжної фундації, лауреатом Еммі за адаптацію оповідання «Дерево Геловіну». Йому присвячено зірку на голлівудській Алеї Слави, усього ж на рахунку Бредбері 8 нагород і 2 номінації в галузі кіно. 2000 року Бредбері здобув медаль Національної книжкової премії за підсумком усієї прижиттєвої творчості, 2004-го — Національну медаль мистецтв президента Дж. Буша, 2007-го — Пулітцерівську премію «за визначну, плідну і глибоко впливову кар’‎єру як незрівнянного автора наукової фантастики і фентезі».

 Послухайте, як Р. Бредбері розмірковував про своє життя, про почуття та про людство.

■ «Жуль Верн був моїм батьком. Герберт Веллс — мудрим дядечком. Едгар Аллан По доводився мені двоюрідним братом, він як кажан — вічно мешкав у нас на темному горищі. Флеш Ґордон та Бак Роджерс — мої брати і товариші. Ось вам і вся моя рідня. Ще додам, що моєю матір’‎ю, цілком імовірно, була Мері Волл-стонкрафт Шеллі, авторка Франкенштейна. Ну, ким я ще міг стати, як не письменником-фантастом із такою сімейкою?» — таку оповідку письменник склав про власну «родину».

■ «Усе в цьому світі повторюється. Моє дитинство припало на Велику депресію, а глибока старість — на круту фінансову кризу. Ти дивишся в майбутнє і бачиш там химерні планети, нові космопорти і машини, що літають повітрям, а скінчується все падінням долара на біржі»,— резюмував Бредбері на схилі років.

■ «Дев’‎яносто років — це зовсім не так круто, як я думав раніше... Сотня просто звучить солідніше. Уявіть заголовки у всіх газетах світу — «Бредбері виповнилося сто років!». Мені одразу видадуть якусь премію: просто за те, що я ще не вмер».

■ «Я не можу назвати письменника, чиє життя було б кращим за моє. Усі мої книги видано, вони є у всіх шкільних бібліотеках, і коли я виступаю перед публікою, мені аплодують ще до того, як я почну говорити».

■ «Про що я мрію зараз? я сподіваюся дожити до того моменту, коли ми приземлимося на Марсі».

■ «якби ми слухалися нашого розуму, у нас би ніколи не було любовних взаємин. У нас би ніколи не було дружби. Ми б ніколи не пішли на це, тому що були б цинічні: «Щось не те відбувається» — або: «Вона мене кине» — або: «Я вже раз обпікся, а тому...» Дурниця це. Так можна пропустити все життя. Щоразу потрібно стрибати зі скелі та відрощувати крила на шляху донизу».

2. Аналітична робота (запис до зошитів)

ü За висловлюваннями письменника складіть його психологічний портрет.

3. Складання опорного конспекту уроку (запис до зошитів)

Словникова робота (запис до зошитів)

Науково-фантастична література — художні твори, у яких автори під впливом науково-технічного прогресу намагаються в образній формі прогнозувати майбутнє, показувати прийдешню долю людства.

Утопія (у перекладі з грец. — місце, якого немає) — фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться, не справдиться. Поняття утопія вперше з’‎явилось у однойменному творі Томаса Мора (так у його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство). Сьогодні утопія — це літературний жанр, наближений до наукової фантастики. Для нього характерна неабияка переконаність автора в бездоганності проголошеної ним ідеї.

Антиутопія — вигадане суспільство, яке є антитезою утопії. Зазвичай для нього характерний гнітючий суспільний контроль, що здійснюється авторитарним або тоталітарним урядом.

Уперше термін антиутопія вжив британський філософ і економіст Джон Стюарт Мілль 1868 р. У жанрі антиутопії писали Дж. Орвелл, О. Гакслі, Р. Д. Бредбері та інші.

 За підручником самостійно ознайомтеся з історією написання, тематикою, проблематикою роману Рея Дуґласа Бредбері «451° за Фаренгейтом»У романі «451° за Фаренгейтом» американського письменника Р. Д. Бредбері, і у вірші української поетеси Л. В. Костенко автори порушують  такі проблеми:

■ людини й техніки;

■ людини й природи;

■ стосунків народу та влади в тоталітарному суспільстві;

■ людини й мистецтва, художнього слова;

■ цінності людського життя.

   Продовжте речення: «Теми та проблеми, порушені сьогодні на уроці, змусили мене замислитися  над..."